Створення та розвиток
Північноамериканської зони вільної торгівлі (НАФТА)
Північноамериканська зона
вільної торгівлі (НАФТА, NAFTA, North Amerіcan Free Trade Agreement) - угода
про вільну торгівлю між Канадою, США й Мексикою, що ґрунтується на моделі Європейського
Співтовариства (Європейського Союзу). Угода НАФТА набутило чинності 1 січня
1994.
Першим кроком став "план
Еббота", прийнятий в 1947 р., метою якого було стимулювання інвестицій США
в провідні галузі канадської економіки. В 1959 США й Канада уклали угоду про
спільне військове виробництво, що сприяло впровадженню американських стандартів
у канадське виробництво військової техніки.
Наступним кроком стала
заключення в 1965 р. угоди про лібералізацію торгівлі продукцією
автомобілебудування, що сприяло інтеграції багатьох інших галузей. Ідея
торгово-політичного об'єднання США, Канади й Мексики стала перетворювати в
життя в 1970-і роки. Спочатку мова йшла про оформлення енергетичного союзу.
Подібна ідея була підтримана в 1980-і президентами Р. Рейганом і Дж. Бушем.
У вересні 1988 після нелегких
трирічних переговорів була підписана американо-канадська угода про вільну
торгівлю (CUSFTA), відповідно до якого протягом десяти років США й Канада
повинні були сформувати зону вільної торгівлі.
У світлі інтеграційних
процесів, що відбувалися в 1980-і роки, у Європі й Азії значення питання про
створення НАФТА зросло, тому що стало зрозуміло, що відповіддю на об'єднання
Європи повинне стати об'єднання Америки й, як його частини, - Північної
Америки. Однак із самого початку Мексика, Канада й США розглядали роль і
потенціал НАФТА з різних позицій.
Угода про створення
Північноамериканської асоціації вільної торгівлі (НАФТА) набутило чинності 1
січня 1994 р., зберігши й підтвердивши Угоду про вільну торгівлю між США й
Канадою (CUSFTA) 1988 р.
Основною метою НАФТА стало
зняття бар'єрів на торгівлю товарами між країнами-учасницями. Половина
бар'єрних обмежень була знята відразу ж, інші знімалися поступово протягом 14
років.
Така угода стала розширеним
варіантом торговельної угоди 1989 р. між Канадою й США.
На відміну від Європейського
Союзу, НАФТА не ставила своєю метою створення міждержавних адміністративних
органів або розробку нового законодавства. НАФТА є лише міжнародною
торговельною угодою в рамках міжнародного права.
Головні завдання НАФТА:
· зняття бар'єрів і
стимулювання руху товарів і послуг між країнами-учасниками угоди;
· створення й підтримка умови
для справедливої конкуренції в зоні вільної торгівлі;
· залучення інвестицій у
країни-члени угоди;
· забезпечення належного й
ефективного захисту й охорони прав інтелектуальної власності;
· створення діючих механізмів
впровадження й використання Угоди, спільного рішення споровши й керування;
· створення бази для майбутньої
тристоронньої, регіональної й міжнародної кооперації з метою розширення й
поліпшення Угоди[8, c. 334-337].
3. Основні характеристики НАФТА та її організаційна структура
Як і інші регіональні
інтеграційні блоки, НАФТА організований з метою розширення економічних зв'язків
(насамперед , взаємної торгівлі) між країнами-учасниками. Забороняючи
державам-членам дискримінацію у відношенні взаємних товаропоставок і
інвестицій, НАФТА встановлює протекціоністські правила проти зовнішніх
виробників (зокрема , у текстильній промисловості й автомобілебудуванні).
Основними цілями НАФТА,
офіційно заявленими в угоді про його утворення, є:
- зняття бар'єрів у торгівлі й
сприяння вільному руху між країнами товарів і послуг;
- установлення справедливих
умов конкуренції в рамках зони вільної торгівлі;
- значне збільшення можливостей
для інвестування в країнах-членах угоди;
- забезпечення ефективного
захисту прав інтелектуальної власності в кожній із країн;
- урегулювання економічних
суперечок;
- створення перспектив
майбутнього багатобічного регіонального співробітництва.
Економічна інтеграція в
Північній Америці відрізняється від інтеграції в Західній Європі й Азії,
заснованих на погодженій регулюючій діяльності багатьох високорозвинених
держав.
В інших регіонах інтеграція
здійснювалася "зверху вниз", коли міжурядові угоди стимулювали
контакти підприємців різних країн. У НАФТА, навпаки, процес інтеграції йшов
"знизу нагору": спочатку високого рівня досягли межкорпоративные
зв'язку, а потім на їхній основі приймалися міждержавні угоди.
Усередині НАФТА, на відміну від
ЄС і АТЕС, є тільки один центр економічної сили - США, чия економіка в кілька
разів перевершує Канаду й Мексику разом узяті (Табл.). Ця моноцентричність
полегшує керування (лідер легко може нав'язати свої рішення більше слабким
партнерам), але одночасно створює середовище потенційних конфліктів (партнери
США можуть виявитися незадоволеними своїм підлеглим положенням). Крім того,
інтеграція виявляється однобокою: Канада й Мексика тісно інтегровані зі США,
але не один з одним.
Через моноцентричності в НАФТА
немає спеціальних наддержавних інститутів (як Європарламент у ЄС), оскільки
вони стали б лише придатком до адміністрації США. Центральним організаційним
інститутом НАФТА є Комісія з вільної торгівлі на рівні міністрів торгівлі, що
стежить за виконанням угоди й сприяє дозволу споровши, що виникають при його
інтерпретації. Вона контролює діяльність 30 комітетів і робочих груп. Якщо
яка-небудь країна зважиться ігнорувати рішення Комісії, то вона зштовхнеться з
торговельними й іншими санкціями інших партнерів по блоці.
Хоча угода НАФТА спрямована
головним чином на лібералізацію торгівлі (скорочення й наступне скасування
тарифних і нетарифних бар'єрів), воно охоплює також широке коло супутніх
питань. У НАФТА прийняті, зокрема, угоди по екологічному й трудовому
співробітництву - Північноамериканська угода по співробітництву в сфері
навколишнього середовища (NAAEC - North Amerіcan Agreement on Ecologіcal
Cooperatіon) і Північноамериканська угода по трудовому співробітництву (NAALC -
North Amerіcan Agreement on Labour Cooperatіon)[13, c. 176-179].
Учасники НАФТА не мають наміру
трансформувати його, як це було в ЄС, у митний союз. Це пояснюється тим, що 70%
зовнішньої торгівлі США доводиться на країни за межами НАФТА, тому Сполучені
Штати хочуть зберегти волю своєї зовнішньоекономічної політики.
НАФТА має чітку організаційну
структуру. Центральним інститутом НАФТА є Комісія з вільної торгівлі, у яку
входять представники на рівні міністрів торгівлі від трьох країн-учасниць.
Комісія спостерігає за здійсненням і подальшою розробкою Угоди й допомагає
дозволяти суперечки, що виникають при інтерпретації Угоди. Вона також
спостерігає за роботою більш ніж 30 комітетів і робітників груп НАФТА. Останні
збори Комісії проходили у Вашингтоні, США в 1997 році й у Мексико на початку
1998 року.
Міністри погодилися про те, що
Комісія в її роботі буде сприяти Координуючий секретаріат НАФТА (NCS),
створення якого планувалося на кінець 1997 року в Мексико Сіті. Секретаріат
покликаний служити офіційним архівом роботи НАФТА й виконувати роль робочого
секретаріату при Комісії.
НАФТА передбачає подальшу
роботу з надання допомоги в досягненні створення зони вільної торгівлі.
Відповідно до Угоди, з метою сприяння торгівлі й інвестиціям. забезпечення
ефективного перетворення в життя норм НАФТА і їхнього адміністрування були
створені більше 30 робочих груп і комітетів. Основні області, у яких ведеться
робота зі створення норм, містять у собі походження товарів, митниці, торгівлю
сільськогосподарськими товарами й субсидії в цю галузь економіки,
стандартизацію товарів, держпостачання й пересування ділових людей через
кордони. Ці робочі групи й комітети щорічно надають звіт Комісії НАФТА.
Робочі групи й комітети НАФТА
також допомагають зробити процес перетворення НАФТА в життя більше гладким,
забезпечити створення форуму для вивчення способів подальшої лібералізації
торгівлі між країнами-учасницями. Прикладом може служити послідовна політика
Канади, спрямована на прискорене зниження тарифів на деякі види товарів.
Крім того, робітники групи й
комітети НАФТА створюють арену для обговорення спірних питань, вільну від
політики, і, використовуючи обговорення проблем на ранній стадії їхнього
розвитку, допомагають уникнути процедур вирішення спорів.
У цей час більша частина
торгівлі, здійснюваної в Північній Америці, відбувається відповідно до ясними,
чіткими й міцно сталих норм НАФТА й Всесвітньої організації торгівлі (ВТО).
Однак, незважаючи на це, у
сфері торгівлі подібного масштабу незмінно виникають спірні питання. При
виникненні подібних ситуацій НАФТА виступає за дружній дозвіл суперечки
державами, чиї інтереси порушені, за допомогою комітетів і робочих груп НАФТА
або інших консультативних органів. У випадку якщо взаємоприємлиме рішення не
буде знайдено, НАФТА передбачає швидке й ефективне розгляд проблеми групою
експертів[2, c. 181-183].
Адміністрування положень НАФТА,
пов'язаних з вирішенням спорів, покладено на канадські, американські й
мексиканську національні секції Секретаріату НАФТА. У перші дев'ять місяців
1996 - 97 фінансового року Секретаріат призначив 14 розглядів групами експертів
відповідно до Главою 19 Угоди й один арбітражний розгляд відповідно до Глави
20.
В 1996 минулому прийняті вісім
рішень групою експертів відповідно до Глави 19 і один звіт групи експертів
відповідно до Глави 20.
Двадцята глава
Північноамериканської угоди про вільну торгівлю встановлює інституціональний
механізм і процедуру дозволу споровши. На кінець 1996 року відповідно до цієї
глави були викликані 11 консультацій по 10 випадкам, один із яких був переданий
для арбітражного розгляду. У чотирнадцятому розділі додатково обмовляються
спеціальні процедури для дозволу будь-яких суперечок, що стосуються фінансових
послуг.
Ґрунтуючись на
Канадсько-американській угоді про вільну торгівлю (FTA), НАФТА містить у собі
(у Главі 19) унікальну систему розгляду експертами, що представляють дві
країни, національних рішень із питань антидемпінгу й компенсаційного мита,
заміщаючи тим самим юридичний розгляд і кожної із трьох країн. Із часу
прийняття НАФТА надійшло вже 73 запиту на розгляд питання групою експертів,
відповідно до Главою 19 Угоди.
Що ж стосується дозволу питань,
пов'язаних з інвестиціями, НАФТА використає процедури "змішаного "
арбітражу між інвестором, чиїм інтересам наноситься збиток, і зацікавленим
урядом, ґрунтуючись на загальних процедурах установлених канадськими угодами
про захист іноземних інвестицій і Світовим банківським центром урегулювання
спорів, пов'язаних з інвестиціями. НАФТА також жадає від національних агентств
поваги до принципів справедливості й прозорості.
На національні секції НАФТА
покладена відповідальність і за вирішення спорів по інших угодах про вільну
торгівлю, укладеними цими країнами не в рамках НАФТА. Так, ще в 1997 році на
канадську секція Секретаріату НАФТА була покладена відповідальність за адміністрування
процесу дозволу споровши відповідно до Глави 8 канадсько-ізраїльського угода
про вільну торгівлю, і така ж відповідальність по канадско-чилійській угоді про
вільну торгівлю.
НАФТА створювалася як угода,
спрямоване зовні, потенційно розраховане на розширення за рахунок приєднання до
нього нових учасників. Країни, що вже складаються в НАФТА, загалом ,
дотримуються тієї позиції, що членство в НАФТА повинне бути відкритим для всіх
країн, що виявляють бажання приєднається до Угоди й здатних прийняти на себе
зобов'язання, що накладають їм, включаючи паралельні угоди з питань праці й
навколишнього середовища.
Треба, однак відзначити, що
співробітництво країн членів НАФТА не обмежено лише сугубо економічними
питаннями зниження тарифів і лібералізації ринків. Значні успіхи були досягнуті
в співробітництві в таких областях як охорона навколишнього середовища й праці.
Північноамериканські угоди по співробітництву в цих областях, переговори про
висновок яких і здійснення проходили паралельно з НАФТА, були створені для
сприяння більшому співробітництву між країнами-партнерами в цих областях і
сприяння ефективному виконанню законів і приписань кожної із країн.
Секретаріат забезпечує
адміністративну, технічну й виробничу допомогу Раді, відповідає за здійснення
щорічної робочої програми. Національні адміністративні офіси, що розташовуються
в департаментах праці в кожній із трьох країн, служать місцевими робочими
станціями по перетворенню Угоди в життя[10, c. 338-340].
Відносно Північноамериканської
угоди по співробітництву в сфері праці, канадська міжурядова угода встановлює
механізм участі провінцій і воно вже підписано Альбертою, Квебеком і Манитобой.
Дана угода забезпечує
провінціям важливу роль у розвитку й керуванні діями Канади в рамках
Північноамериканської угоди по співробітництву в сфері праці, під яким у цей
час, при спільній участі вищевказаних провінцій і федерального уряду, підпадає
більше 40 відсотків робочої сили Канади.
Таким чином, можна
говорити про те, що за роки існування НАФТА, була розроблена чітка
організаційна структура для ефективного перетворення в життя положень
Північноамериканської угоди про вільну торгівлю. Більше того, основні
тенденції,споконвічно призвели до заключення цієї угоди , знайшли своє відбиття
не тільки в області вільної торгівлі й , отже, можна говорити про поширення
принципів лежачих в основі НАФТА на інші сфери економіки й політики в
Північноамериканському регіоні
Немає коментарів:
Дописати коментар